перша зустріч дощ,та все життя лишились сльози

Короткий гудок у телефоні,
А щоки знову точить дощ.
Можливо б він зігрів твої долоні,
Лишився на хвилинку хоч.

Для чого поринати у минуле?
Життя іде і ти мандруєш з ним.
Кохання ваше вже давно забули
І не повернешся ти шляхом цим

З стражданням погляд у віконце
Ти посилаєш небу і дощу.
Де зараз пропадає твоє сонце?
Ти б зараз крикнула: «Я все прощу»

Чекаєш звістки до безумства
І сотні знов не спиш ночей
Лиш дотик із забутого дитинства
Запалить вогник у твоїх очей.

Тремтиш, до неба простягаєш руки,
І просиш відпустити тут і вже,
Але воно не чує твої муки,
А біль все більше розгорає і пече.

Навіщо так карати чисту душу?
Тож зла вона нікому не несе.
Для чого у зимову стужу
Примушувати жити ще?

Мовчання, нащо злити долю
Хай милосердною залишиться вона
І скільки б ще не довелось терпіти болю
Вже не так довго ти страждатимеш сама.